БЛАЖЕННИЙ КАМІНЬ БІЛЯ СЕЛА МАНЯВИ

У Маняві, біля скита, є камінь, який називається Блаженним. Природа утворила під ним печеру, котра послужила житлом двом монахам-пустельникам - ченцям Києво-Печерського монастиря. Вони довго блукали по Карпатах в пошуках чудодійної води і знайшли її в Маняві, у печері кам'яної брили. Монахи були щасливі, що знайшли там мир і спокій, тому назвали той камінь Блаженним.

Два ченці з Києва після знищення Печерського монастиря повернулись до своєї вітчизни - галицької Русі із завданням: закласти там монастир. Для того вони взяли водяну вагу, аби знайти таку воду, як у Києві. Куди приходили, там брали воду і важили, але ніде не доходила вага, аж в околиці, де Станіславів, почала трохи доходити. Так вони пустилися догори Бистрицею, але де Раковець, знову вага не дійшла. Повернули на ріку Маняву, де, знайшовши таку воду, спочатку поселилися вище Бабчого. Те урочище і зараз на пам'ятку називається Трійця. Потім перенеслися, де спадає потік з Вознесенської гори до Скитця. Тут заклали каплицю, а їх місцем перебування став Блаженний камінь.

Було то дуже а дуже давно, здаєтся тогди, коли Галич єще звався столицею князя Данила. Отож з Кієвскої Печерскої Лаври два монахи за якусь кару були вислані в світ. Ішли они село від села, місто від міста та за піврік своєї вандрівки зайшли в сторони Карпат. Один чернец мав з собою золотий крестик, а другій фляшку води з жерела Печерскої Лаври та ще вагу. Цілію їх було, куда тілько будут переходити, важити воду всіляких околиць, а котра би вода рівнялась воді Печорського жерела, так на тім місці мали они заснувати скит, т. є. монастир. Так вандруючи, зайшли они над Бистрицю, коло Солотвини, та задумали по довгій вандрівці трохи відпочати. Помолились они Богу, поживились дикими овочами, яких в тих лісах було богато, а відтак стали приготовлятись в дальшу дорогу. Але тільки-що знизились до берега Бистриці, щоби зважити воду, стрітили ту молодого рибака, котрий сидів над берегом і ловив сіткою рибу. Коли рибак побачив монахів, обійшовся з ними дуже віжливо, а довідавшись, звідки они та по що прийшли в ті сторони, попросив їх, щоби загостили до єго печери. В дійсности, не був се звичайний рибак, тілько чорт, який, як кажут, був післаний Люципером на сей світ, щоби вигнати з сего місця тих монахів і не допустити до важеня води Бистриці та будованя на тім місці скита. Чернці не підозрівали жадної зради, дались намовити, а коли зайшли в печеру рибака, тесові двері печери зачинились з великим гуком. Чернці злякались сего, бо пізнали по устройстві печери, що се хитрість злого духа. Кромі стола, а властиво не стола, а пенька, який заступав в печері стіл, не було там нічого. На разі успокоїлись они, чекаючи кінця, що з сего вийде. Рибак попросив їх сідати коло пенька, а сам виняв з якогось закомарка великій камінний збанок з вином і горнятка та почав частувати своїх гостей. Чернці допускали зраду і зачали пити, перекрестивши вино. Рибак обурився тим і просив їх, щоби сего не робили. Чернці, почувши таке, зрозуміли, що находятся у пріятеля злого духа. Отже, вина они не пили, лише просили господаря, щоби випустив їх з печери. Рибак зареготався, кажучи:
- Я випущу вас тогди на волю, як ви мені підпишитесь, що залишите зараз ту околицю та підете туди, звідки прийшли!
По тих словах піднявся великій шум і явилось зразу богато чортів. Отже, чернці знайшлися в великім клопоті. Чернец, котрий мав золотий крест, приклав єго до дверей, які зараз же відчинились, і так він вийшов з печери. Другій чернець, котрий мав воду, побачивши множество чортів коло себе, почав кропшн їх свяченою водою, посуваючись все дальше і дальше. Чорти почули побіду над собою, почали рити землю і тікати виритою норою, аж вийшли на то місце, яке нині зветься Манявою. А за ними вийшов так же чернец. Помолився він Богу та присів, змучений, під пісковим корчем, щоб відпочати. А треба знати, що тогди ще ніяких сел тут не було, лиш густі ліси, в яких свободно множилася всяка звірина. Отже, не скоро ті два чернці зійшлися, тому що один остався при брусних дверах, а другій норов відійшов дуже далеко. Так они блукали цілий місяць по лісах, не знаючи нічого один про другого.
По місяцю сталось так, що один подорожний, переходячи туда, встрітив першого чернця при брусних дверах, і той оповів ему страшну історію з рибаком та поскаржився, що стратив своєго брата, того другого чернця. Подорожний перебув одну ніч, а на другій день пустився в дальшу дорогу, де по якімсь часі встрітив другого чернця, який также оповів єму свою пригоду з чортами. Подорожний оповів про свою встрічу з першим монахом і таким способом при посредстві подорожного обидва монахи зійшлися знов, зважили воду, і якраз она рівнялась вазі води з жерела Печорської Лаври.
Отже, тут було призначено їм осісти. Вибрали они сейчас відповідне місце під монастир, віднеслись до Кієва і получили поміч на будову скита. Але поки вибудували скит, чернці перебували під тим Блаженним Каменем, коло якого ось ми сидимо. Він служив їм за чернечу келію і каплицю. Розумієтся, камінь виглядав колись інакше, не так, як нині то видимо. Монахи не посиділи ні одної хвилі, працюючи коло Блаженного Каменя. Прочистили они корчі тернини для вигідного приступу, зробили горожені двері, а перед печерою завели огород, де садили ярину і сіяли збіже. В тій печері прожили монахи дев'ять літ, а по дев'яти літах став тут роскішний монастир, так званий Скит Манявскій. Він стояв довгі літа, аж в XVIII віці зруйнували его татари, а цісар Іосиф П скасував єго зовсім.