ГОРА ТУРЧАНКА

То было в часи турецької війны. Турки переходили й Волосянку. Як дізналися наші люде, що они будут ту іти, пішли в гори, обы перетяти їм дорогу. Лиш турки підійшли, на них посипалося каміня, попадали підрубані дерева. Погинуло ту богато турецьких воїнів. Між ними - і великі достойники. Там їх і поховали, насыпали високі могили. На них поклали великі камені, круглі боввани. А звирьха закопали криж. Могилы били на самому вершку горы: у три сторони схил, а в єдину - під гірку. Від тої битвы тото місце назвали Турчанка.

Як напали татари й турки на Волосянку, а було то якраз у неділю, в церкві правилася Служба Божа. І ту селяне побачили що татаре йдут. Народ з церкви розбігся. А священик правив Службу, бо йому ни вільно переривати, хоть би горів, поки не скінчит. А скінчив - пропало - смерть.
Татари зайшли в церкву і відтяли му шаблев голову коло престолу. А дяк заліз під крилос. Наводили татари повну церкву коней. Там було мале лоша з цікавим дзвінком. Підійшло воно до дяка й стало його нюхати. А дяк вийняв ніж і тот дзвінок відтяв і сховав.
За селом бойки наші зробили на татар і турків засідку. Татари намагалися йти на Закарпаття. Бойки вступили з ними в бій. На якійсь горі їх розбили. Та гора по нинішний динь називався Турчанкою.