БУБНИЩАНСЬКИЙ ЗАМОК

- Знаєте, хто то Перун?
- Хто?
- Перун метай блискавками, прав громами. А як уже ги добре змучится, то злізе з хмар, ляже си на зеленім моріжку перед тими каменями, по яких бубнив блискавками, і відпочиват.
Раз прийшов туда з свойими слугами, такой людьми, лишив їх, а сам більше ни показувався туди. Люде ходили дивитися на тото Перунове каміння і його слуг, що там сиділи, носили їм всякі дари.
Довгі літа то потривало. Учув галицький князь про той камінь.
- Сідлайте коний, поїдемо подивитися на тото. :
-Добре, княже.
Йому то місце сподобалося. Та бо то на всі Карпати ліпшого ни найдеш. Він прогнав Перунових слуг, а своїм воїнам каже;
- Збирайте найліпших, наймудріших майстрів і будуйте ту замок. Такий замок, аби го нияка ворожа сила ни могла здобути.
- А де краще його ставити, оту перед каменями відразу, ци троха далі?
- Ставте на каменях зверху і помеже ними. А де є доступ, викопліт глубокі рови.
- Твоя, воля, княже.
-Привели майстрів, закликали людий з гір і долів та й поставили замок такий сильний, що го жадна сила ни могла здобути. В нім сиділа княжа сторожа, що пильнувала, оби тими полонинами ни закралися сюда через гори мадяре.
Бов я коло того замку. Там рів є, в камени кімнати видовбані, а на вирьх ведут сходи. Дерево пігнило, а мури щи полишилися. Кирниця у великім камени видовбана така глубока, що йде аж під нього в зимлю.
Ходив туда і Довбуш. Любив там си спочивати. Якби ни тота Дзвінка, що го зрадила, бо бов щи довго пожив. А вна віддалася за Штефана Дзвінчука та й розказала му, чим мож Довбуша вбити.
Як уже Довбуш прощався з тим світом, у горах зірвалася така буря, такі громи, а вітри хватнули тоту Дзвінку в хмари і верли і коло того замку. Як станете лицьом до тих кімнат у скалі, то з лівого боку і троха ззаду стойит високий камінний стовпище. То Дзвінка скаменіла.