Легенда про Світязь

Донині серед учених немає єдиної думки щодо походження Світязя та інших Шацьких озер. Дехто вважає, що після відступу дніпровського льодовика на Поліссі утворилося величезне водоймище. Льодовик з півночі підпирав його, не давши воді стікати вниз. Озера розглядаються ними як релікти, тобто залишки цього гігантського водоймища, западини якої з часом поглибилися вимиванням вапняків підземними потоками. Інші учені твердять, що озера мають виключно карстове походження. Останні дослідження підтвердили льодовикове походження Світязя і його найближчих побратимів. А поява глибоких западин, на думку вчених, пов’язана з підняттям і опусканням окремих тектонічних блоків.

===================================================

Тут, де зараз озеро, шуміло казна-коли багате місто, панував у якому Туган. Давні та безвольні були ті часи, не рідкими були січі і напади. І от — прокотився новий переполох. На землі сусіда князя Мендога посунуло невідоме воїнство. Закликає Мендог підтримки у славетного Тугана, і князь, відданий ратній обітниці, зігнавши сміливих ратників, рушає в дальню путь. Та вже за брамою князя зупиняє дума, що полишає своє місто без захисту. Скорботний вертається він до міста й повідомляє про власний неспокій доньці. Дівиця утішає отця: вона виділа чудний сновидіння, у котрому явився їй ангел і пообіцяв надійний захист місту. Послухався отець доньки.

Повисла безмісячна ніч на спустіле місто, і під її покровом недруг підступив до міських стін. Ходить таран, Руйнуються ворота. Охоплені страхом, мешканці кидаються до княжого палацу. У безнадії звертає благаючий погляд до небокраю князівна:
Як оминути люту кару. Нас убережи від неї, Громовицею вразь із превисокої хмарини, Чи сховай під землею!
По сих словесах місто провалилося під землю, а на його місцині виникло озеро.
Купавами-квітами вийшла на ньому невинна врода. Чужі ратники, розпалившись у січі, заходились прикрашати отим квітом ратну обладунки. Та усяк, хто сягав у воду за чудесними квітами, умирав, убитий жахливим недугом.

Таку легенду розказала мешканка підводної яскині нахабному поміщику, котрий, відважившись розкусити одвічну таїну озера, сіткою витягнув химерне створіння на берег.
Литовський варіант оцього переказу, знайдений А. Міцкевичем на побережжях білоруського Свитязя (з подібною назвою існує два озера — на Україні й в Білорусії), поліг в основу його балад «Світезь» і «Світезянка», створених у 1820—1821 роках у Плужинах. Ось так, і наше озеро має відношення до імені славетного польського віршописця, правда відносно, через сказання, що рівною мірою стосується двох озерних братів — білоруського і українського.

Власним корінням сказання сягає давнішніх віків Ольги, Святослава, Ігоря та Володимира, за панування яких було приєднано до Київської Русі території, де знаходяться Свитязі. У літописі записано під 983 роком виступ київського князя, котрий «йде... на ятвяги й победи ятвяги и взя землю их». Про те опостать Мендога (Міндовга) вертає до другої прославленої епохи, а його шляхетна слава в сказанні не відповідає історичній істині. На фоні середньовіччя Міндовг один постає, насамперед, як жорстокий загарбник, котрий двічі захоплював Чорну Русь.

Одна з легенд свідчить, що колись Полісся було морем, а в нім плавали кити. Потім море висохло. Залишилося лише найглибше його місце - там, де зараз озеро Світязь. А кит, який тут залишився, перетворився на живописний острів з романтичною назвою «Острів закоханих». По глибині озеро не має рівних на Україні - понад 58 м. Тому і звуть його «Українським Байкалом». До того ж тут, як і на Байкалі, вибухає сьогоденні «морські» шторми. Риби в цих краях достатньо. І стільки видів, що всіх і не запам’ятаєш, щоб злічити. У деяких озерах живуть раки. Але особливо тут цінується вугор. Правда, його так просто не зловиш - потрібно ще знати, як це зробити. У цьому Вам допоможуть досвідчені інструктори.