КОЛОЧАВА

Давно люди з рівнинних земель тікали від панщини в гори, хащі, глухі місця. Добралися вони і в ці місця, де тепер село Колочава. І всім треба було брести через ріку і йти через заболочене поле.
Йшли, і чавкала вода в постолах: чавк-чавк, чавк-чавк. Так потім і ріку за це називали Чавкою. Коло Чавки на сухих місцях будували собі хижі, і виникло село. Найближчим до нього було село Усть-Чорна. Коли звідували устьчорняни нових поселенців, де живуть, ті відповідали:
- Коло Чавки.
Так і називали село Колочавкою. Мале село - Колочавка. А як виросло, то стало Колочавою.

Де тепер наше село, там давно були ліси. А в Усть-Чорній уже жили люди. Жив у тому селі чоловік на прізвище Чавка. Він був дуже бідний і ще нежонатий, тому в селі присудили, аби віддати його у вояки. Чавка не хотів служити королю дванадцять років і втік у ліси. Там побудував хижу і жив.
Айбо самому жити сумно. А мав хлопець в Усть-Чорній дівку. Договорилися, аби приходила до нього крадці. Сам у село боявся навідуватись, щоб його не зловили і не віддали в катуни. Згодом дівку і зовсім забрав до себе жити - стали вони чоловіком і жінкою. Люди питали матір тієї дівчини:
- А де ваша донька?
- Коло Чавки, - відповіла мати.
іак і називали то місце-"Коло Чавки". Звідти й назва села Колочави.