ХУСТ

За сесь город не знаю много говорити, лем се, що я чув од свого діда, ище малою дітиною. Мій дідо мав 73 годы, а він чув од свого діда, а сему било 85 годів.
Од нього я знаю, що сесь город давно звався Хуст. На державній землі жив єден чоловік і він звався Хуст. Пак од нього назвали весь город Хуст.
Город сей премного людей чинило. Люде носили каміня на плечах, у міхах, а пак туй учинили город.
У тім городі быв преглубокій студенець (керниця). Єден раз пустили у нього качку, а она выплыла на Тису.
Город стояв довго дуже. Аж прийшов єден шугай з Румунії, дуже славный, з товаришами. Звався Ґриґор Пентя. Він учинив деревляный канон з желізными обручами й поклав єго на другім боку Тисы. Поставив єго на єдній високій горі. Там і тепер є камінь, а на нім написано: "Кто мене переверне, тому добро буде!" Люде пробовали єго перевернути, а пак перевернули. На другом боку было написано: "Дякую вам, що вы мене збудили, бо я уже довго на єдном боку лежав".
На тім камени стояв канон. Стрілив Пентя раз у церков й учинив діру у даху. А пак узяли люде сесю церков на плоты й завезли у Тису-Вулок. Она там й днесь стоить.
Под городом суть пивниці й од них йдуть три ходники подземні. Єден ходник є на Росвиговскім хуторі. Туй видно сякоє місто, що мож зайти под землю. Айбо коли лиш дакто возьме у руки барту або колач й там пойде, поназлізає много чорных птахів и уб'ють чоловіка. Кто зайде туды, то дораз або зомліє, або умре. У тім місті віє недобрий вітер.