ПАРАШКА

Розказували стародавні люди, що була якась жінка Параска, яка на Великдень вигнала на гору пасти воли. Вона взяла із собов і куделю. Коли ж зачала прясти, то за той великий гріх скам'яніла, а разом з нев і воли. З того часу гору називають Парашков.

***

То було ще тогди, коли Ярополк пішов війнов на свого брата Святослава. Довго втікав Святослав з свойов дружинов, аж зайшов ту в Карпати. Але не міг утечи від погоні. А з ним була його дочка Парашка. Князь наказав ї не йти разом у долину, де мала відбутися битва, а перечекати ту тяжку хвилю в безпечному місци.
— Батьку, я не покину тебе,- сказала Парашка.
А батько відповів:
-Я князь, і мусиш виконувати мій наказ.
Тогди відправили Парашку в гори.Там і місцеві люде були, і частина війська. Отам у долині відбулася кривава січа. Розлючені Ярополкові воїни знайшли й Парашку і стяли ї голову. З того часу гора називався Парашка.

***

Давно то було, дуже давно, ще тогди, коли наші гори були вільні. Люде пасли худобу, орали, сіяли...
Ту раз напали татари. Люде не сподівалися та й почали втікати хто куди. Єден татарин увидів дуже файну дівчану і хотів ї взяти в полон. Але она не далася му в руки і почала втікати в гори. Бігла, бігла, а за нев - татарин. Уже зараз добиралася до вершка. Але татарин увидів, що дівчина може втекти, прибавив бігу, догнав ї і відтяв мечом голову. Впало закривавлене тіло Парашки. Люде дізналися про її страшну смерть і назвали на пам'ятку гору Парашков.

***

Про Урич так говорят. Колись давно на місці нинішніх скал один князь побудував собі замок, в якому він мав мешкати. Це був багач. Але якось одного разу він поїхав у похід. Коли він ся вернув, то побачив, що його замок горит, чи татари напали, чи хтось запалив. І тоді вій кричит: "Горіш, горіш!" Від того потім і назвали село Оріч, а потім Урич.
Той князь мав і доньку Параску, яка скоро вмерла. Він свою дочку поховав на горі, яку потім почали називати Парашка.