ГРОБИЩЕ
SS :: Туризм и Путешествия :: Легенди
Страница 1 из 1
ГРОБИЩЕ
Глибоко в Полонинських Карпатах сховалося в мальовничій долині село Тур'я Поляна.
Навколо громадяться велетні-гори. Шумлять водоспади, біжать, пінячись на камінні, гірські потоки. Шумить, сповнюючи бездушним гомоном вузьку долину, бурхлива неприборкана річка Туриця.
Тур'я Поляна, Туриця, Тур'я Пасіка...
Самі ці назви нагадують далеке минуле, коли на просторі галявини виходили стадами могутні тури...
Гай, гай! Нема вже їх! І загубилися вони в пам'яті людській.
І не про них, не про диких турів йтиме мова, а про двох людей, яких розсудила тільки могила...
Років півтораста, а може й цілих двісті тому, жив у Тур'ї Поляні багатий піп. Як на ймення того попа вже тепер ніхто не знає. Адже ж багато попів від того часу в селі перебувало. Хіба ж їх усіх запам'ятаєш...
Так ось, у цього багатого попа була велика отара овець. І найняв він, цей піп, собі вівчаря, щоб стерегти його отару й доглядати її.
Найнявся цей вівчар на цілих десять років.
За угодою піп платив вівчареві не грошима, а вівцями, приплодом. Піп свої вівці продавав, а вівчар ні, й за десять літ у нього отара стала більшою за попову.
Коли минуло десять років, вівчар вирішив з попом розрахуватися.
Почали лічити, й бачить піп - у вівчаря овець більше, аніж у нього. Ним оволоділа жадоба, і він почав сперечатися з вівчарем, що, мовляв, його підрахунок неправильний.
А вівчар, хоч і був неписьменний, але робив щорічно карби на палицях і добре знав, скільки має бути у нього овець.
Так вони і не дійшли до згоди.
Прийшов Великдень, і коли піп пішов до церкви служити Службу, вівчар погнав свою отару й хотів перейти через гори в Галичину, звідки він був родом.
Хоч люди були того дня в церкві, але хтось все ж таки бачив, як вівчар погнав вівці, й побіг сказати попові. Як почув це піп, залишив Службу Божу, сів на коня й погнався за ним. І захопив з собою рушницю, щоб примусити вівчаря повернутися.
Але не так сталося, як гадалося.
Жили в ті часи під полониною Рівною розбійники. Своє кубло вони мали в печері під Рябою Скелею. Один з тих розбійників товаришував з вівчарем тур'янополянського попа. Бувало, зайде до нього в кошару голодний, переночує, молока, жентиці нап'ється, бринзи поїсть.
Одного разу придибав він до вівчаря ледве живий. На грудях у нього зяяла рана. Він ледве дихав.
- Я вмираю, - сказав він. - На нас напали бандури. Багатьох вбили, решта розбіглась. Я був поранений, але мені пощастило втекти. Я всі сили зібрав, щоб їм не потрапити в руки. Тепер приходить мені кінець. Візьми на пам'ять мою рушницю. Вона може тоді придатися. Може дика звірина нападе, щоб у тебе було чим боронитись.
Коли вівчар погнав свою отару, на будь-який випадок зарядив рушницю, гадаючи, що за ним буде погоня.
А піп вже здаля побачив у вівчаря рушницю і приготувався. Стрілили вони разом, і обидва впали тут же на місці.
Так їх і поховали в одній могилі, яка й досі зветься Гробище.
Навколо громадяться велетні-гори. Шумлять водоспади, біжать, пінячись на камінні, гірські потоки. Шумить, сповнюючи бездушним гомоном вузьку долину, бурхлива неприборкана річка Туриця.
Тур'я Поляна, Туриця, Тур'я Пасіка...
Самі ці назви нагадують далеке минуле, коли на просторі галявини виходили стадами могутні тури...
Гай, гай! Нема вже їх! І загубилися вони в пам'яті людській.
І не про них, не про диких турів йтиме мова, а про двох людей, яких розсудила тільки могила...
Років півтораста, а може й цілих двісті тому, жив у Тур'ї Поляні багатий піп. Як на ймення того попа вже тепер ніхто не знає. Адже ж багато попів від того часу в селі перебувало. Хіба ж їх усіх запам'ятаєш...
Так ось, у цього багатого попа була велика отара овець. І найняв він, цей піп, собі вівчаря, щоб стерегти його отару й доглядати її.
Найнявся цей вівчар на цілих десять років.
За угодою піп платив вівчареві не грошима, а вівцями, приплодом. Піп свої вівці продавав, а вівчар ні, й за десять літ у нього отара стала більшою за попову.
Коли минуло десять років, вівчар вирішив з попом розрахуватися.
Почали лічити, й бачить піп - у вівчаря овець більше, аніж у нього. Ним оволоділа жадоба, і він почав сперечатися з вівчарем, що, мовляв, його підрахунок неправильний.
А вівчар, хоч і був неписьменний, але робив щорічно карби на палицях і добре знав, скільки має бути у нього овець.
Так вони і не дійшли до згоди.
Прийшов Великдень, і коли піп пішов до церкви служити Службу, вівчар погнав свою отару й хотів перейти через гори в Галичину, звідки він був родом.
Хоч люди були того дня в церкві, але хтось все ж таки бачив, як вівчар погнав вівці, й побіг сказати попові. Як почув це піп, залишив Службу Божу, сів на коня й погнався за ним. І захопив з собою рушницю, щоб примусити вівчаря повернутися.
Але не так сталося, як гадалося.
Жили в ті часи під полониною Рівною розбійники. Своє кубло вони мали в печері під Рябою Скелею. Один з тих розбійників товаришував з вівчарем тур'янополянського попа. Бувало, зайде до нього в кошару голодний, переночує, молока, жентиці нап'ється, бринзи поїсть.
Одного разу придибав він до вівчаря ледве живий. На грудях у нього зяяла рана. Він ледве дихав.
- Я вмираю, - сказав він. - На нас напали бандури. Багатьох вбили, решта розбіглась. Я був поранений, але мені пощастило втекти. Я всі сили зібрав, щоб їм не потрапити в руки. Тепер приходить мені кінець. Візьми на пам'ять мою рушницю. Вона може тоді придатися. Може дика звірина нападе, щоб у тебе було чим боронитись.
Коли вівчар погнав свою отару, на будь-який випадок зарядив рушницю, гадаючи, що за ним буде погоня.
А піп вже здаля побачив у вівчаря рушницю і приготувався. Стрілили вони разом, і обидва впали тут же на місці.
Так їх і поховали в одній могилі, яка й досі зветься Гробище.
Гробищє (мовою оригіналу)
Колись давно у єнного ту багача быв слуга, якому ґазда пообіцяв, як дослужить, розраховатися вуцями, кулько буде мати приплоду. А тот слуга быв пастырь. Коли кончив служити, то забрав череду овець, що му припала, і гнав через єнно поле до свого села. Багачови жаль было за тими вуцями. Договорився з другима слугами. Тоты із ним його догнали і забили. Поховали там пастыря і выклали гріб. Тото місце і типирь кличеся Гробищє, то вбік Звору, із Звурської Гуты.
SS :: Туризм и Путешествия :: Легенди
Страница 1 из 1
Права доступа к этому форуму:
Вы не можете отвечать на сообщения
Вс Апр 23, 2017 2:15 am автор Максим272
» 9-Е МАЙСКОЕ ПАРУСНОЕ РАЛЛИ
Чт Фев 02, 2017 7:59 am автор Максим272
» Интересные факты
Сб Ноя 05, 2016 4:42 pm автор Admin
» Регата в Греции
Сб Ноя 05, 2016 4:22 pm автор Admin
» Путешествие по Хорватии на парусной яхте
Вс Июл 19, 2015 9:08 am автор Гость
» Интересные интерьеры
Сб Май 30, 2015 5:47 pm автор Гость
» Фирма которая занимается окнами в Канаде
Вт Май 26, 2015 6:49 am автор Олег277
» Лучшие сериалы
Вт Май 26, 2015 2:55 am автор Dorn
» Ревность...
Вт Май 26, 2015 2:51 am автор Dorn