ПЛОСКА

Діялось це давним-давно, за наших славних гірських прадідів. Оповідають старі горяни про наше село легенду, звідки народилася назва його.
Жив-був на горбі в хатині легінь. Звався він Михайлом. Сам з себе - гончар. Ліпив горянам глиняний посуд. Його купували люди, зберігали в ньому воду, молоко, вино. Мирно жили буковинці, завжди добрим словом нагороджували Михайла.
А роки спливали. Позаздривши мирному життю горян, вороги-татари вирішили опанувати ним. Зі смертоносною стрілою, з ненавистю і люттю виступили полчища на землю горян. Зібралася вся община села, вирішила збудувати фортецю-оборонницю. А щоб вибрати ватажка, почали голосувати:
- Михайло-гончар най буде, - більшість голосів виступили наперед. Потім приєднались і другі. Михайло став вожаком.
Працювали горяни день і ніч. Переборювали спеку, спрагу, дощі, холод. А кам'яна фортеця росла. Кожну посудину, яка була в кого, наповнювали чистою водою. Знали-довго буде литися кров, нестерпним буде бій.
- Ми вборонимо нашу дідизну, - вірила вся громада. Насувалися грізні полчища завойовників. Вже здалеку до фортеці летіли отруєні стріли, ненавистю до горян кипіли ворожі серця.
День і ніч йшов бій. Важкий, смертний. Багато в ньому полягло горян. Нестерпно хотілось пити, а води не ставало на всіх. Тоді Михайло, взявши плоского глечика, подався через спалахи боїв до цілющої криниці, яка стояла через десятки кілометрів від їхньої оселі. Набравши води, напоїв легінь-гончар знесилених гуцулів. Сила зародилась в жилах, заставила перемогти до кінця. А потім, коли ластівкою в село прилетіла перемога, зібрались на раду буковинці, вирішували, як оселю назвати. Одні говорили - Глечиком, а інші - Перемогою. Лише один Михайло подивившись на глечик, сказав:
-Друзі, давайте оберемо для оселі назву Плоска. Наш глечик плоский, хоча небагато в ньому було води, та цілу громаду підкріпив, допоміг в нелегкій борні...
- Най буде так, Михайле, - загула радісно громада. Отак Михайла підтримала вся громада. Село назвали Плоскою.