ВЕЛЯТИН

Давно на Хустщині ходило 12 розбійників - велетів. Найсильніший між ними був Пинтя-велет. Десь сто років тому знайшли були постоли одного з велетів, може й Пинтьові. Так у них діти, як у коритах, по Тисі плавали.
Пани зібрали військо проти велетів. Одинадцятьох убили, Пинтя зостався у Малих Лазках (так називається звір). Викопав собі печеру-землянку і там жив. Звідти ходив на гору Кобилу, де робив дерев'яний канон, з якого потім розбив Хустський замок.
А любовницю мав Пинтя чи то татарку, чи то циганку. Пани підкупили Пинтьову любовницю, аби узнала, де у Пинті сила і як його можна вбити. Любовниця жила з Пинтею у печері в Малих Лазках.
Коли Пинтя розбив Хустський замок, веселий вертався у свою печеру. Аби увидіти, чи не втратив свою силу, скочив через Тису. Перескочити перескочив, айбо постоли намочив. То був поганий знак.
Коли вернувся, любовниця напоїла його і звідує:
- Чому всіх велетів могли вбити, а тебе ні? П'яний Пинтя показав їй під лівим плечем три золоті волоски:
- Тут моя сила, у цих волосках.
Коли Пинтя міцно заснув, вона вирвала з-під його лівого плеча три золоті волосинки, потім вибігла за гайдуками. Ті прийшли, зв'язали Пинтю. Айбо боялися, що до нього може вернутися сила і він пірве мотуззя і всіх поб'є. Тому один із гайдуків штиркнув Пинтю списом під ліве плече. Так навіки заснув Пинтя.
Айбо його не забули, село, де цей велет народився, назвали Велетином. Так що Велетин названо в честь Пинті.

На околиці, де теперь лежить Велятино, в давных часах были непроходимі лісы. Они служили зборным містом і покривалом всяких опришков.
Одси могли легко напасти хоть на мараморошські, хоть на уточанські або сатумарські села. А коли была біда, легко могли щезнути серед пушкарів-жандармів.
Найшовся один опришок Бенця, тому надоїв вже сей живот. Зобрав нісколько товаришів, вышукали краще місто на горбку. Вырубали ліс і побудовали собі хаты та попробовали жити по-людському.
Часом прибило до них все більше а більше жителів. Возникло село. Се село назвали Велятином. А то потому, бо опришков звали иншак також велетами.
Се село лежало дальше на північ нинішного. Фундаменти давных будов ще й теперь мож там находити.